top of page

ОБЛАСНИЙ ФЕСТИВАЛЬ,

ПРИСВЯЧЕНИЙ 250-РІЧЧЮ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ

Івана Петровича Котляревського

козаки-троянці - копия (2).png
козаки-троянці - копия.png
мікс.png

Словʼянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №4 Словʼянської міської ради

Костянтинівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 Костянтинівської міської ради

Гранітненська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Волноваської районної ради

Лиманська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №3 Лиманської міської ради

Золотоколодязянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів Добропільської районної ради

Опорний заклад Олександрівського закладу загальної середньої освіти  І-ІІІ ступенів Олександрівської селищної ради

проби пера.png

Ліричний твір з оригінальною назвою «NineНайБатько» представляє вчитель навчально-виховного комплексу «Гімназія – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 1» Добропільської міської ради Каплунова Світлана Анатоліївна

NineНайБатько

 

Збирали врожаї,

Прийшла багата осінь.

Nine nine nine

Чекали на зорю,

Провісницю всіх див.

І вереснем захищене

З’явилось немовля,

Росою оповитеє.

Дай дай дай

У долі напросилося

Грозою й блискавкою

Осяяти свій шлях,

Наповнити звитягою

І подвигами славними.

Най най най

Перо в руках,

Хатинонька маленька,

Полтава-чарівниченька

У білому стоїть.

А чорні букви множаться,

А мовонька звучить.

Хай хай хай

Кремезний пан Анхізенко,

Еней, Венерин син,

Змуровує державу

На Волі і Законі –

Святої правди дзвін.

Май май май

У справах добрих вкорінися,

Пошано зачинателю.

І кожний Батькові вклонися

За слово возвеличене,

За націю об’єднану.

За нас. Бо НАЙ!

 

І вічні букви множаться,

І мовонька звучить.

IMG_6354.JPG
Монофон Бабіної Майї Олексіївні, учителя Ганнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Добропільської районної ради

Край Котляревського

Колись, коли квітував квітень, кмітливий, консервативний, кирпатий, коренастий, кремезний, кряжистий канцелярист Котляревський казав:  «Кременчук! Коханий краю! Казковий краєвиде!  Кожен  кущик, кожна квіточка красиві». Кінець  кінцем купив камізельку, кептар, кітель, компас  князю Куракіну, кожух, кофтину, кунтуш, кумачеві коралі, китайку кучерявій кузині Катерині, каблучку, керсетку( корсетку) коханій, коштовне  кольорове  кольє княгині, квиток. Кондуктор  кахикає  кахи - кахи, копошиться, колошматить  короткогривого   кістлявого   кумедного коника. Кошмар! Копито коня  коло  кореневища  крислатого клена. Котляревський  куняє кількадесят кілометрів. Кущуватий косогір  коло красивої каплички. Корчмар  кличе  копачів. Казарма. Кострубата колона козаків козиряє князю. Кругловида ковалиха  край кладовища кляне конокрадів. Коло крутояру - кузня.  Колоритний коваль кує   кувалдою  клямку, ключі, кресало, колесо, клепає косу.

Кременчук! Казкова краса крайнеба! Курорт! Калинонька квітує, каштани, кипариси, кедр  коло каменистого кургану, красуються  квіти: красоля, канни, калачики, кульбаби. Кружляє кропив’янка. Куріпка ковтає комах.  Кругом криниці кропива. Кури клюють кандьор, кудкудачуть: «Кво– кво». Когут кричить: «Ку-ку-рі-ку-у-у». Качур, качки   крякають коло корита, куштують кілька  квасолин.  Козак   Карпо Кравченко  кричить курчатам: «Киш!» Кидає корівоньці корм, кличе козу:"Кедзі – кедзі!» Кобель Кузька, кудлатий, капосний,  куций  крутько, куснув кусень книша, кістку курки. Крихітна кривенька качечка коло  ковбані.

 Квапливий кривоногий камердинер (колишній кавалерист, кацап) кланяється, канючить каганчик. Клопіт Котляревському. Кілька кроків  коричневим  коридором –  кімната- кабінет.

Картатий килим, кам’яний  комин,  коло кованого  карниза - календар. Кругом копії картин. Книгосховище. Книги класиків: Квінтиліана, Ксенофана Колофонського, Ксенофонта, Катія, Климовського. Корифеї! Коло  кедрового  комода –клавесин, кларнет,  кобза. Котляревський кидає капелюх, кладе кореспонденцію край  кушетки. Кицюня  катає карміновий клубочок  коло кошика. Котляревський кличе: «Киць- киць!» Камердинер клопочеться коло кухні, комірчини. Кладе клейонку. Котляревський   кепкує: «Кулінар!» Куштує коровай, кулешик, квашену капусту, кашу, кабанятину,  кефаль, ковтає кварту квасу, камердинер–картоплю, копчену ковбасу, курку, кролятину, крученик, крендель,  клюкає келих каламутної крижаної калганівки.

Крик камердинера: «Клятий кіт краде кільце ковбаси!» Котляревський кидає  коротконогому коту  коропа,  краснопірку, кришить кусень книша. Камердинер казиться, кидає крицеву коцюбу (кочергу) казна–куди, колошматить кота. Кімнатний котяра кидається крізь кватирку кухні куди – небудь. Красномовний Котляревський клянеться карати камердинера, категорично каже: « Казна – що! Кат! Кровопивець! Катуєш, кривдиш кволого  кількалітнього кота. Кебети катма?» Капризному камердинеру кепсько, кар’єра   котиться, каже :«Каюсь!» Кинув  коло ковдри  карбованці, копієчки.  Комедія!

Котляревський квапиться  крокувати кварталом, каже комплімент капризній кумі. Криклива кумедна крамариха купує кров’янку, квасолю, квас, крохмаль, кисіль. Котляревський кладе карбованці купцю, купує коханій кралі квіти, коробку коштовностей. Кохана клянеться Котляревському: «Кохаю!»

Красуйся, казковий краю  Котляревського! Клич коханих! Квітуй крислатими кленами, калиною, колихайся колоссям.

Казочці кінець.

IMG_6357.JPG
Учитель Новодонецької загальноосвітньої школи
І-ІІІ ступенів №17 Ключова Майя Олександрівна

Хто ми

хто ми є

якого роду діти

чи народ

чи просто так

юрба

і чому зорею нам не світить

за Свободу й Волю

боротьба??

стали ми до краю

всі байдужі

проявляти волю

не з руки

не моря відваги –

лиш калюжі

не пломінні очі –

лиш свічки…

є пісні

але Душі немає

сили є

та вже нема бажань

наше щастя

десь за небокраєм

та чи піде хто

його шукать???

хто ми є?

якого роду діти?

чи не загубились ми у світі???

IMG_6381.JPG
Учитель Словʼянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №8 Шарабан Ольга Михайлівна
IMG_6385.JPG

Паралелі…

Приїхавши колись у місто

І погостивши пару днів,

Побачила  - навколо  затишно і чисто,

А зелені і квітів – поготів!

На площі – мами і малеча

Годують сизих голубів з руки,

Лунає тихо й мирно річ стареча –

То згадують  вони свої роки.

 

Та подумки я повертаюсь

Так років десь із п'ять назад

І мимоволі вже здригаюсь

Від слова страшного. То слово "Град"…

Коли брудна нога чужинця

Ступала по моїй землі,

Я чула мову тих ординців,

А місто засинало в темній млі..

 

Коли літали містом "Нони",

Від вибухів здригалася земля,

Тихенько ми молились на ікони,

Щоб цілою була і Україна, і сім'я…

Це місто стало геть пустим,

Немає світла, газу і води,

За все життя не бачити таким

Осиротілим. Мертвим. У журбі…

 

«Пішов на небо… – знову чути,-

той хлопець, що на кухні чай із ним пила».

Так не повинно! І не має бути!

Волати хочеться! А сил …нема!

Страшні звістки, страшні новини,

Ридають з горя мами і сини,

І посивіли молоді дружини,

Самотніми лишаються вони…

 

Прокинулась я … Озирнулась…

Навколо тиша і цвіте верба.

А поруч – "Енеїда"…Усміхнулась:

Серед книжок – улюблена моя.

Колись ще учнями у школі

Ми з пекла весело сміялись,

Та, паралель провівши мимоволі,

В нас було пекло! Як же це так сталось?!

 

Цей сон минув …  І стало легше,

І Котляревського читаю я щодня,

Та уночі болить так сильно серце,

Бо й досі ще триває боротьба

Не на життя – на смерть

За Україну, незалежність, мову і любов,

Як Низ та Евріал – ці два герої –

Боронять нашу землю хлопці знов,

 

Наш спокій, наші хати і родини,

Батьків, дітей, спів вранці солов'я,

Пахуче поле, стиглі кетяги калини,

Щоб Україна вільною й квітучою була!!!

Щоб повернулися додому всі захисники,

І за столом зібралася сім'я,

І мама, витерши сльозу з щоки,

Сказала тихо: "Сину, вже скінчилася війна!"

Ярошенко Олександра Анатоліївна, учитель закладу загальної середньої освіти I-III ступенів № 3 «Спеціалізована школа з поглибленим вивченням англійської мови» військово-цивільної адміністрації міста Торецька
IMG_6417.JPG
Учитель Словʼянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 Желновач Вікторія Сергіївна
IMG_6463.JPG
Гукалова Еліана Миколаївна, учитель закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів № 20 військово-цивільної адміністрації  міста Торецька
IMG_6467.JPG
Воронова Ольга Валентинівна, учитель Новоолександрівського навчально-виховного комплексу Олександрівської селищної ради
IMG_6503.JPG
Учитель Степанівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Олександрівської районної ради Азьомов Віктор Терентійович
IMG_6505.JPG

De mortuis aut bene aut nihil (лат.)*

Коли пригадую Ваше ім’я,

Осяяне промінням світлим,

Торкають пам’яті уста

Любов і усмішка привітно.

 

Який же маєте талант!

Рядки читати так приємно!

Естет, митець, поет, гігант!

Вселюдський Вам уклін доземно!

 

Скільки часу іще мине:

Сьогодні, завтра… Й надалі

Кохання хай в серці живе..

Ой співала Наталка з Полтави…

 

Мирно спіть, шановний Іване!

Українців пам'ять про Вас не зів’яне!

Загублені

 

(Монолог Наталки)

Як він волів

прокинутися на моїй землі,

напитися медвяного повітря,

побачити, як зорі самоцвітні,

зірвавшись, угасають в ковилі. 

 

Я день у день

Надію притискала до грудей,

Нашіптувала молитви жагучі

та ворожила на туманній гущі –

чи він не йде?

 

Суцільна мла.

У Ворсклі хвиля чорна, як смола.

Журливу пісню тягне верховіття,

весільні рушники сльозами шиті –

селом зміюка-чутка поповзла.

 

Солодко нудив п’яний деревій,

і рясно осипалися додолу

чи зорі, чи забуті небом долі,

та безпорадно танули в траві.

Послання

До Наталки Полтавки

Наталко! Дівчино з Полтави!

Ти, наче тая Ярославна,

Прекрасна у своїм чеканні,

І у надії, і в коханні.

 

Душею щира ти й проста,

Життя не мислиш без Петра.

До нього б пташкою летіла,

Якби-то Бог тобі дав крила!

 

Та крил немає… Є надія!

А поки серце в жалю скніє…

Ти в пісні виспівала горе.

Душа твоя – бездонне море.

 

Душа твоя – в разках намиста -

Дівчина добра, серцем чиста.

А нелюбу рушник дала –

То воля матері була!

 

Ти ж за любов – в огонь і в воду!

За це тобі у нагороду –

Велике щастя – з милим бути!

І горе, і біду забути!

 

Наталко! Дівчино з Полтави!

Ти українка наша славна!

Ти, Котляревського перлина,-

Навіки в серці України!

Земля дідівська, неприкаяна,

Схід і Захід – ні, не ворожі ми!

Скажуть предки: «Чому ж розхристані?

Ніби й вільні ви, а стриножені!»

 

Пробудись, батьку Йване, поглянь на нас,

Пролети нашим краєм – побачиш ти:

Крим відібрано, кровʼю сплив Донбас,

Але зможемо крила розправити.

 

Подивися на мапу хабарників,

Градус ницості, черв загребущості.

Закріпили вони позиції

Там, на звалищі гордовитості.

 

Знай: юнони, зевеси з нептунами

Нині звуться корупціонерами,

Між покірними, глухонімотними –

«Патріоти» з пазурами сталевими.

 

Трою Нову світами шукаємо,

Гіпнотично йдемо за безвізами.

Із руїн Свою не підіймаємо –

Це ж тобою, Іване, прописано.

 

Україно, Маріє зажурена,

Кривди вірусом захворіла ти,

Ждуть еоли нагоди напружено,

Аби землю твою розхазарити.

 

Заверни, поете, в буремний край,

На бенкет поглянь бруду й золота,

Землякам безталанним пораду дай,

Душі як не згубити нам у духовному смороді.

Україна

Я народивсь на цьому кораблі.

Не сходив зроду ні на який берег.

Як покладуть на смертні стапелі,

Ковзну в Дунаю вишуканий шерех.

 

Серед великих і мізерних справ,

У вирах  контракурсів  пекла й раю

Фарватерів легких не вибирав.

Ні океан, ні хрест не вибирають.

 

Цей корабель заклався як земля

В моїй душі поета, воя, сина…

Без неї я змалів би до нуля…

ЇЇ наймення й титул – Україна.

Молитва

Щоб визнати отця, і Духа, й Сина,

Неси одну молитву до причастя

І в ній єдине слово: Україна…

Все інше прийде, втілиться, придасться.

bottom of page