XVII Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика завершено!

«Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову», - такі слова Ліни Костенко лунали в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка м. Києва під час церемонії закриття XVII Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика. Зізнаюся, для мене було неабиякою відповідальністю представляти на цьому заході рідну Донеччину, нагадати державі, що Східна Україна знає рідну мову, плекає її.

Позаду шкільний, районний, обласний і всеукраїнський етапи конкурсу, для його учасників - тижні кропіткої праці. 16 травня у Києві зібралися діти, яких визнали кращими серед знавців української мови. Столиця зустріла чистим небом, яскравим сонечком і теплою погодою.

Уже зранку я відчувала хвилювання: у голові крутилися думки про церемонію закриття…

Перед театром нас зустрів Петро Іллєнко, київський поет, який подарував усім учасникам свої вірші та диски з музичними композиціями, усміхнений сивовусий чоловік побажав творчих злетів і наснаги.

І ось настала та хвилююча мить, коли учасники написали листи подяки й усіх присутніх було запрошено до театральної зали. Відкрили свято хрещені батьки конкурсу, які 17 років тому разом із П. Яциком започаткували цей проект, – Володимир Загорій і Михайло Слабошпицький. Пролунало вітальне слово заступника Міністра освіти й науки України Павла Кузьмовича Хобзея.

Розпочалася церемонія нагородження. Павло Гриценко, голова журі конкурсу, директор Інституту української мови Національної академії наук України, привітав і нагородив премією переможців, що посіли перше місце й отримуватимуть президентську стипендію. Не залишилися без подарунків учителі, чиї вихованці здобули перші місця, і кадети військових ліцеїв, що стали переможцями серед студентів військових навчальних закладів.

До слова було запрошено Івана Малковича, поета, вірші якого знають школярі всієї України. До речі, Іван Антонович є головним редактором видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». Він нагородив переможців конкурсу, що посіли ІІ та ІІІ місця.

Хвилювання моє зростало… І ось лунають слова: «За любов до української мови та активну участь у конкурсі нагороджується Воронова Марина, учениця 9 класу Новоолександрівського навчально-виховного комплексу Олександрівського району Донецької області». Зал вибухнув оваціями, коли почув, що я зі Східної України. Іван Малкович, наче хрещений тато, обійняв мене, подарував книги (8 книг, серед яких публіцистика, белетристика), щиро вітав, побажав не зупинятись і досягати більших висот. У своїй коротенькій промові я наголосила на тому, що Донеччина намагається зберегти ту коштовну, безцінну частинку – слово - і передати його нащадкам. Також сказала, що наша мова житиме, бо ті діти, що зібрались у залі, по-справжньому люблять рідне слово. Згадала й слова І. Багряного: «Ми є. Були і будем ми. Й Вітчизна наша з нами». Залунали гучні оплески. У тут мить моє серце хотіло вистрибнути, я була безмежно щаслива.

На жаль, не змогла побачити нагородження переможців ІІ та ІІІ ступеню і не почула вітальні слова доктора філологічних наук Ірини Фаріон і народного депутата України Ірини Костанкевич, бо мене запросили дати інтерв’ю для Українського радіо та Української інтернет-газети. Що я відчувала в ту хвилину? Неймовірну радість, хотілося стрибати до небес, бо «дівчинку з Донеччини», як потім скаже Ірина Фаріон під час нашої короткої розмови, помітили.

Закінчилося нагородження переданням естафети Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика від Київщини, яка провела XVII конкурс, Хмельниччині, яка проводитиме XVIII-й наступного 2017-2018 навчального року.

Ця подія назавжди залишиться у серці, надихатиме мене та спонукатиме до нових перемог!

Воронова Марина